Вівторок, 17.10.2017, 01:07,

Сайт РМО вчителів початкових класів Саксаганського району м. Кривого Рогу
Особистий кабінет
Пропонуємо...
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Нас відвідали

Презентації

Головна » Кабінет вчителя » Виховна робота » Весняні свята

Сторінками поезії Т.Г. Шевченка
[ Викачати з сервера (32.4Kb) ] 13.01.2014, 21:33
Сторінками поезії Шевченка
Позакласний захід
Вчитель. Нас просто не існує без Шевченка. У цьому вся історія наша, все буття, всі наші мрії. Кому не відомо, що Шевченко – це Україна, Україна – це Шевченко. Шевченко для України – все. Він став національним паролем.
Магія Шевченківського слова незбагненна. І сьогодні у нас є нагода продовжити розмову про Шевченка, про силу Шевченківського слова, і епіграфом нашого свята будуть слова М.Рильського: “Шевченко приніс в українську літературу нове слово". І дійсно, сила Шевченківського слова , слова Шевченка – поета, Шевченка – пророка, є могутньою і надзвичайно актуальною в наш час. Ось як оцінювали творчість Т.Г.Шевченка видатні митці:
Учень. “Шевченко – один з найбільших майстрів світової поезії”.
(Кларенс Меннінг, професор Колумбійського університету, славіст, перекладач творів Т.Г.Шевченка)
Учениця. “Шевченко був найбільшим народним поетом з усіх великих поетів світу”.
( Мар’ян Якубець, професор Вроцлавського університету, сучасний польський науковець, шевченкознавець)
Учень. “У Шевченка сяє та краса народної поезії, якої у Пушкіна і в Міцкевича лише іскорки блищать”.
( Аполон Григор’єв, російський критик і поет)
Учениця. “В історії світової літератури Шевченко поставив собі пам’ятник, сильніший від бронзи”.
(Альфред Єнсен, шведський славіст, поет-референт Нобелівського інституту шведської академії наук)
Вчитель. Такою постає перед нами, в нашій свідомості і в очах культурного світу постать Т.Г.Шевченка – геніального сина України. Ми з певністю можемо стверджувати: йому нема рівних серед поетів в українській літературі мірою читацького інтересу і любові. У нас не було другого такого генія: навіть Іван Франко та Леся Українка – діти його духу. Отже, зануримось у глибокий світ поезії Шевченка.
Виходять Музи поезій Шевченка
Муза 1. Ми – музи Шевченка. Ми поведемо Вас у безмежний, глибокий світ його поезії, помандруємо їхніми чарівними сторінками.
Муза 2.
Кобзарем його ми звемо.
Так, від роду і до роду
Кожен вірш свій і поему
Він присвячував народу.
Муза 3. За власним визначенням, Шевченко почав складати вірші в ті світлі ночі, коли ходив до Літнього саду малювати статуї. Ці перші поезії започаткували збірку “Кобзар”, який він видав в 1840 році при сприянні Штернберга.
Муза 1. “Кобзар” за Франком, це епоха в історії духовного розвитку цілого народу українського. “З часу появи “Кобзаря” його назва стала другим прізвищем Шевченка. “Ся маленька книжечка, - писав Франко, - відразу відкривала немов новий світ поезії, вибухнула немов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українській письменстві ясністю, поетичною грацією вислову”.
(Звучить пісня “Думи, мої думи…”)
Співає кобзар:
Перебендя старий, сліпий,-
Хто його не знає?
Він усюди вештається
Та на кобзі грає.
А хто грає, того знають
І дякують люди:
Він їм тугу розганяє,
Хоч сам світом нудить.
Попідтинню сіромаха
І днює, й ночує;
Нема йому в світі хати,
Недоля жартує
Над старою головою, а йому байдуже.
Сяде собі, заспіває.
( Звучить пісня “ Ой, не шуми, луже… “)
Муза 2.
Се не мара,
Моя се мати і сестра,
Моя се відьма, щоб ви знали.
Муза 3. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу бачив у жінці.
Муза 1. Трагічна доля жінки – покритки і розбещеність панів знайшли відображення у його творах.
Муза 2.
Помандрувала ота
Оксаночка в поход
За москалями
Та й пропала.
Вернулась, правда, через год,
Та що з того:
З байстрям вернулась.
Острижена.
Муза 3.
Було вночі сидить під тином, мов зозуля,
Та кукує, або кричить,
Або тихесенько співає.
Та ніби коси розплітає,
А потім знов кудись пішла.
Ніхто не знає, де поділась,
Занапастилась,одуріла.

Балада “Русалка” – читає учениця.
Балада “Лілея” – читає учениця.

Муза 1. Доля жінки в кріпацькому суспільстві була трагічною, саме їм, жінкам-матерям, присвячував він свої поезії, називаючи їх совами, наймичками, черницями, а справді, хтозна-чим були жінки в тодішньому суспільстві. Мама з дитиною для Шевченка завжди була найсвітлішим образом, уособлення краси, ніжності, благородства.
Муза 2.
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
( звучить пісня “Садок вишневий коло хати”)
Муза 3.
Реве, стогне хуртовина, котить, верне полем,
Стоїть Катря серед поля, дала сльозам волю.
Утомилась завірюха, де-де позіхає;
Ще б плакала Катерина, та сліз більше не має.
Виходить Катерина з дитиною на руках:
Ходім, сину, смеркається…
Коли пустять в хату,
А не пустять, то й надворі
Будем ночувати,
Під хатою заночуєм,
Сину, мій Іване!
Де ж ти будеш ночувати,
Як мене не стане.
З собаками, мій синочку,
Кохайся надворі.
Муза 2.
Бреде у латаній свитині
Чи покритка, а чи вдова,
Щось тихо промовля дитині,
І сповиточку зігріва.
Катерина:
Не плач, сину, моє лихо,
Що буде, то й буде.
Піду дальше – більш ходила,
А, може, й зустріну
Віддам тебе, мій синочку,
А сама згину.
Іде по розбитім шляху
З дитям на руках.
Де щастя, де долю знайде,
Чи їм ще далеко до цілі?
І б’ються жорстокі вітри
І в очі її занімілі.
Звучить пісня “Така її доля”
Муза 3.
У неділю вранці-рано поле крилося туманом.
У тумані на могилі, як тополя,похилилась молодиця молодая.
Щось до лона пригортає та з туманом розмовляє.
Інсценізація “Наймичка”
Виходить Ганна з немовлям на руках:
Дитя моє, мій синочку, нехрещений сину,
Не я тебе хреститиму у лиху годину.
Чужі люди хреститимуть, я не буду знати,
Як і зовуть, дитя моє!
Я була багата.
Не лай мене, молитимусь із самого неба.
Долю виплачу сльозами і пошлю до тебе
Аж три пари на радощах кумів назбирали,
Та ввечері й охрестили і Марком назвали.
Минає рік, росте Марко.
А ось чорноброва та молода, білолиця
На той хутір благодатний у найми проситься.
Прийняли.
Молодиця рада та весела у хаті, і надворі,
І коло скотини увечері і вдосвіта,
А коло дитини так і пада, ніби мати.
Не зна Марко, чого вона так його цілує.
Сама не їсть і не доп’є його нагодує.
Вранці Марко до наймички руки простягає
І мамою невсипущу Ганну величає.
Не зна Марко, росте собі, росте, виростає…
Муза 1.
Чимало літ перевернулось, води чи мало утекло.
І в хутір лихо завернуло і сліз чимало принесло.
Занедужала небога.
Уже й причащали, й маслосвятіє служили,
Ні, не помагало.
Катерина коло неї днює і ночує.
А тим часом сичі вночі недобре віщують!
Ганна лежить хвора, чекає Марка:
Доню Катерино! Чи ще Марко не приїхав?
Ох, якби я знала що діждуся,що побачу,
То ще б підождала.
Чи ти чуєш, Катерино,біжи зустрічати!
Уже прийшов! Іди швидше,швидко веди в хату.
Слава тобі, Христе Боже! Насилу діждала!
Муза 2.
І Отче наш тихо-тихо, мов крізь сон, читала.
Старий воли випрягає, занози ховає
Мережані, а Катруся Марка оглядає:
Входить Марко:
А де ж Ганна, Катерино,
Я пак і байдуже! Чи не вмерла?
Катря:
Ні, не вмерла, а дуже нездужа.
Ходім, лишень в малу хату,
Поки випрягає воли батько , вона тебе.
Марку дожидає.
Муза 3.
Ввійшов Марко в малу хату
І став у порогу…
Аж злякався, Ганна шепче:
Ганна:
Слава, слава богу!
Ходи сюди, не лякайся…
Вийди, Катре, з хати:
Я щось маю розпитати
Дещо розказати.
Муза 1.
Вийшла з хати Катерина,
А Марко схилився до наймички у голови.
Ганна:
Марку! Подивися, подивися ти на мене,
Бач як я змарніла?
Я не наймичка. Я…
Муза 1.
Та й оніміла.
Марко плакав, дивувався.
Знов очі одкрила
Пильно, пильно подивилась,
Сльози покотились.
Ганна:
Прости мені, я каралась
Весь вік в чужій хаті.
Прости мені, мій синочку,
Я … Я твоя мати.
Автор.
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата.
А буде син,
І буде мати,
І будуть люди на землі.
Муза 1.
Ой поете, великий пророче,
Скільки сил ти віддав у житті
Захищаючи долю жіночу,
І завжди в самоті, самоті.
Муза 2.
І читає і пише до ночі.
Плинуть мрії, живі ручаї.
І минулого сльози жіночі,
Нині сльози невтішні твої.
Муза 3. Шевченко кохав і був коханим, мав свій ідеал жінки. Інтимний світ поета – цілий океан.
Хлопчик-пастушок, малий Тарасик:
А дівчина при самій дорозі
Недалеко коло мене плоскінь вибирала
Та й почула, що я плачу, прийшла, привітала
Утирала мої сльози і поцілувала.
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало моє:
Лани, гаї, сади !
І ми, жартуючи погнали
Чужі ягнята до води.
( Звучить пісня “Зацвіла у лузі червона калина”)
Тарас-хлопчик і Оксана:
- Ти у вінку – найкраща з усіх панянок у світі. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними підківцями.
- Срібними …
- І золотими дзвіночками в закаблуках.
- Ще ні в кого таких не було.
- А в тебе будуть.
- За що ж справимо?
- Одіб’ємося од злиднів. Тоді й усе буде. І по дзвіночках угадаю – ти йдеш.
- Я без тебе – нікуди.
- А як до пана покличуть?
- Не піду, хоч убий, не піду.
- І я не віддам тебе нікому.
- А коли що – рішу сокирою.
- А я втечу до тебе звідки завгодно.
- А як закують? Не діждуся – мій вінок до тебе припливе.
- Оксано, не кажи цього. Може, й річки туди не буде.
- Докотиться через гори, долини, байраки.
Шевченко-підліток:
Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились,
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зарані повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже не сходились ніколи.
Муза 1.
У княжім домі панночка бліда
Жар серця нишком в вірші вилива.
Листок долоньки свічку затуляє.
Про що вона? Чого їй так болить
Далеко хтось, “хто під ружжом гуляє”.
Муза 2.
Їй, панночці б, та суджений панич!
Зітхання соловейка у альтанці,
У княжім домі, в домі Рєпніних,
Невже нікого, вартого в обранці.
Муза 3.
Нащо тобі за стіни кам’яні ,
По вікнах тюрем лячно заглядати?
До бога правди криком десь при дні
За Україну в’ярмлену волами
Молилася. При свічці. При сльозі,
При сонці й місяці, при серця світлі.

Варвара Рєпніна: Шевченко зайняв місце в моєму серці. Я часто думала про нього, бажала йому добра, прагнула сама творити добро для нього. Побачивши його раз великим, я хотіла, щоб великим він був завжди, хотіла бачити його незмінно святим і променистим, щоб він поширював істину силою свого незрівнянного таланту. Я бажала, щоб усе це робилось через мене.
Вернути б час, і я – Варвара,
Сумна, задумана княжна,
Я б утекла з Яготина
Аж за Урал, де, наче хмара,
Пісок підводивсь над тобою,
Де цар кривавою рукою
Вершив безбожнії діла.
Я б у задушливу казарму.
Як вірна подруга прийшла,
Твоєю стала б я сестрою
І в Придніпровський рідний край
Листи б од тебе одсилала,
Я б берегла твої пісні,
Щоб чорний вітер Кос-Аралу
Не спопеляв даремно дні.
( Звучить пісня “Зоре моя вечірняя” )
Шевченко:
Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякався би, чи ні?
Якеє тихеє те слово
Тобі промовила б мені.
Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши: “Снилося дурній”.
А я зрадів би, моє диво,
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє
Колишнє лишенько лихеє,
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнє святеє диво.
Минаючи убогі села,
Понаддніпрянські невеселі,
Я ж думав: де я прихилюсь
І де подінуся на світі.
Муза 1.
Нема кому привітати,
Ні з ким пожуритись…
Треба було б молодому
Треба одружитись.
Муза 3.
Минулися молодії
Веселії літа.
Немає з ким остиглого
Серденька нагріти.
Нема кому зустрінути,
Затопити хату.
Нема кому води тої
Каліці подати.
Муза 2.
Не він один її любив,
Немов красу-дівчину,
Поети славили в піснях
Віддавна Україну.
Він першим полюбив її,
Як син кохає неньку.
Для сина вірного вона
Єдина і прекрасна.
Муза 1.
Україно! Україно!
Серце моє ненько.
Як згадаю твою долю,
Заплаче серденько.
Муза 3. Образ України – найсвітліший і водночас найдраматичніший у його творчості. Найбільший діамант у його поетичній короні
Категорія: Весняні свята | Додав: Мотылёк Заклад:|Автор:Криворучко Тетяна Вікторівна E W
Переглядів: 788 | Завантажень: 113 | Рейтинг: 5.0/1

Схожі матеріали

Всього коментарів: 0


Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]